Коли екіпаж в’їхав на двір, пан був зустрінутий трактирним слугою, або статевим, як їх називають в російських трактирах, живим і вертлявим до такої міри, що навіть не можна було розглянути, яке у нього було обличчя. Він вибіг моторно, з серветкою в руці – – весь довгий і в довгому демикотонном сюртуку зі спинкою мало не на самому потилиці, струснув волоссям і повів моторно пана вгору по всій дерев’яній галереї показувати посланий йому богом спокій. Спокій був відомого роду, бо готель був теж відомого роду, тобто саме така, як бувають готелі в губернських містах, де за два рубля на добу проїжджаючі отримують покійну кімнату з тарганами, визирають, як чорнослив, з усіх кутів, і дверима в сусіднє приміщення, завжди заставленою комодом, де влаштується сусід, мовчазний і спокійна людина, але надзвичайно цікавий, цікавиться знати про всі подробиці проїжджаючого. Зовнішній фасад готелю відповідав її нутрощі: вона була дуже довга, в два поверхи; нижній не був вищекатурен і залишався в темно-червоних цеглинках, ще більш потемнілих від лихих погодних змін і бруднуватих вже самих по собі; верхній був пофарбований вічною жовтою фарбою; внизу були лавочки з хомутами, мотузками і бубликами. У вугільній з цих крамничок, або, краще, у вікні, містився збитенщик з самоваром з червоної міді і особою так само червоним, як самовар, так що здалеку можна б подумати, що на вікні стояло два самовара, якщо б один самовар не був з чорною як смола бородою.